ПАРТНЕРИ
Фотопроєкт #нашігерої — це фото 25 героїв і героїнь, які продовжували працювати, коли весь світ завмер. Окрім фото, на виставці можна прочитати невеликі розповіді лікарів, психологів, соціальних робітників, вчителів, продавців, аптекарів, заправників, водіїв та представників інших професій, які ризикували своїм життям, виходили на роботу й підтримували життя мільйонів.
Завдяки саме цим працівникам і працівницям ми могли залишатися вдома, щоб уберегти себе та своїх близьких. Через фотопроєкт #нашігерої його організатори хочуть висловити щиру подяку й глибоку повагу до всіх, хто працював та продовжує виходити на роботу під час карантину заради всіх нас.
Велику увагу проєкт приділяє лікарям, які опинилися на передовій боротьби з коронавірусом. #нашігерої: лікарка швидкої допомоги Ірина, анестезіолог Андрій, інфекціоністка Оксана. Належну пошану віддано й праці соціальних робітників і волонтерів, які підтримували дідусів та бабусь, а також надавали психологічну допомогу тим, хто цього потребував.
Оскільки люди намагалися дотримуватися режиму соціального дистанціювання й залишатися вдома, популярними в ці дні стали різні служби доставки. Тому серед героїв сьогодення можна побачити Юрія, кур’єра Glovo.
«Без уваги не залишилися й учителі, адже в умовах карантину навчальні заклади зупинили роботу, тож потреба в онлайн-навчанні постала дуже гостро. Відвідувачі виставки мають змогу ознайомитися з історією вчительки молодших класів Олени та інших героїв.
Партнери фотовиставки: Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, видання KyivPost та ТРЦ Gulliver. Цим проєктом партнери долучаються до національної кампанії солідарності, яку розпочав ЮНІСЕФ у відповідь на наслідки пандемії COVID-19 в Україні.
Вікторія, касирка Сільпо, м. Київ:
Кожного дня я збирала всі свої сили, щоб дарувати гостям та колегам свою усмішку. Хоча під маскою і не видно щирих емоцій, завжди намагалася підтримувати гумором і особистим прикладом.
Катерина, прибиральниця, Gulliver:
Щоденна дезінфекція — тепер славна традиція. Всі поверхні повинні бути безпечними, тому чесність у цій справі — найголовніше. Психологічно, звісно, важче, але дуже приємно, коли люди дякують за мою роботу.
Анастасія, завідувачка аптеки Доброго Дня, м. Київ:
Наша робота насамперед психологічна. Люди у період карантину стали більш нервовими й агресивними. Купуючи медикаменти, вони часто потребують поради, уваги та й просто підтримки, і наші фармацевти надають її покупцям. У цей час важко було і нам, але ми з колегами допомагали одне одному.
Володимир, електромонтер, с. Семенівка:
Ми подаємо воду, щоб люди мили руки. Зараз це найперша та найголовніша справа, адже вода — перш за все. Так і допомагаю.
Надія, пекарка Сільпо, м. Київ:
Завжди, навіть у важкій ситуації, я говорю важливі слова з усмішкою на обличчі: «Прорвемося!»
Руслан, пожежник, м. Краматорськ:
Тепер допомагаємо людям не тільки у разі пожежі чи ДТП, а й у боротьбі з вірусом. Роз'яснюємо правила поведінки під час карантину, та й просто заспокоюємо.
Юлія, листоноша, м. Слов'янськ:
Розвожу пенсії та газети в масці, користуюся антисептиком. За будь-яких обставин головне — не втратити людяність. Допомагаю чим можу.
Альона, адміністраторка рецепції, Gulliver:
Мені подобається працювати з людьми, тому дуже тішуся, коли бачу, що більшість із радістю повертаються до роботи. Хоч і в масці та тримаю дистанцію заради безпеки, та все ж навчилася усміхатися очима.
Олександра, волонтерка благодійний фонд Starenki, м.Київ:
З почуттям особистої небезпеки у наших людей у віці «60+» все влаштовано своєрідно, тому найважче — це пояснити літнім людям, чому треба залишатися вдома та уникати фізичного контакту із сусідами та близькими.
Олександр, заправник, м. Краматорськ:
Хоча заправляти машини — це моя робота, але я радий, що на певний період їх стало набагато менше. Увесь час карантину я працюю, адже без заправок усе зупиниться. 
Анастасія, провідний спеціаліст Ощадбанку, м. Київ:
У цей непростий час наша робота є дуже важливою. На мене чекали клієнти. Для деяких людей отримати переказ — це спосіб дотягнути до завершення карантину. Я не могла позбавити їх цієї можливості. Та й лихо не без добра. Найголовніше — з гумором і готовністю приймати виклик. Добре, що ці риси притаманні українцям. 
Олександр, адміністратор зоомагазину MisterZoo, м. Київ:
Ми не готувалися до карантину, тож адаптуватися до нових реалій треба було швидко. За цей час ми налагодили власне виробництво масок для людей та антисептиків для тварин — у боротьбі з вірусом усі засоби згодяться. Тішить те, що за цей час майже всіх тваринок розібрали. Багато хто завів собі улюбленця вперше. Такі вчинки справді гріють душу.
Василь, охоронець в Gulliver, м. Київ:
Таким спокійним і тихим ”Гуллівер” я ще не бачив. Було незвично спостерігати за ним. Чесно кажучи, всі вже втомилися від цієї ситуації, і не лише через напругу. Я сумував за людьми, за переповненими вулицями. Але знаю, що скоро все повернеться, як було. Головне — щоб усі були здорові.
Ігор, поліцейський, м. Київ:
Під час карантину, коли більшість закладів було закрито, а кияни здебільшого залишалися вдома, кількість дзвінків зменшилася приблизно на 30%. Київ став схожим на тихе, спокійне місто. Проте було важко працювати саме з порушниками. Я постійно застосовував силу переконання до тих, хто сприймає карантин не як запобіжні заходи та єдино правильну реакцію на небезпеку поширення вірусу, а як можливість влаштувати пікнік або побачитися з друзями.
Юрій, кур’єр Glovo, м. Київ:
У мене була приємна робота. Я приходив до людей і приносив їм їжу — і вони зазвичай були щасливі.
Галина, кондукторка, м. Київ:
Незважаючи на напружену атмосферу, впродовж карантину намагаюся покращувати настрій усім моїм пасажирам. Коли вони заходили до автобуса, я усміхалася й казала своє улюблене привітання: "Будьмо взаємно ввічливі, і тоді ні нам, ні вам не доведеться скаржитися на поганий настрій".
Валерія, водійка Uber, м. Київ:
За цей час багато що змінилося, але атмосферу, яку я підтримувала в дорозі, намагалася не змінювати. У мене завжди грає весела та піднесена музика, і я завжди намагаюся жартувати.
Ірина, лікарка швидкої допомоги, м. Київ:
З моєю роботою треба мати сталеві нерви. Я щодня грала в “російську рулетку”: інсульти, інфаркти, жахливі автомобільні аварії та важкі травми... А тут ще й додався він. Бригадам швидкої допомоги ніколи не бракувало роботи, а зараз викликів ще більше.
Оксана, заступниця головного лікаря, м. Чернівці:
Важко — це щоденна праця лікарів. Важкі пацієнти, які перебувають на межі життя та смерті. Це великий стрес. Завжди щасливі, коли перемагаємо й даємо шанс на життя.
Андрій, лікар-анестезіолог, м. Почаїв:
Тяжко? — Так. Страшно? — Ні!
Ми намагаємося виконувати крім іншого ще й функції психологів, тому що зараз ми обмежені: до нас не можуть прийти суміжні фахівці, які могли б нам допомогти. Тому ми підтримуємо людей, бо ті, хто вже отримав позитивний результат тесту, розуміють, до яких наслідків треба бути готовими.
Оксана, соцпрацівниця, м. Київ:
Завжди ношу в руках по три сумки, щоб забезпечити підопічних продуктами й ліками. Буває, так і не дочекавшись тролейбуса, йду пішки — іншого виходу немає.
Олена, вчителька молодших класів, м. Київ:
Дуже не вистачає їхніх усмішок, жартів, цікавих запитань і неочікуваних відповідей. Сподіваюся, що мені не доведеться звикати до їх відсутності...
Микола, керівник відділення 128 Нова пошта, м. Київ:
Ми працювали весь час, просто в нових реаліях. Найскладнішим особисто для мене стало зменшення числа відвідувачів. Я звик, що в нас завжди багато людей, неймовірний темп. І от в одну мить усе уповільнилося. З нетерпінням чекав на завершення карантину, щоб ми повернулися до попередніх обсягів.
Сергій, шеф-кухар ресторану Mercato, м. Київ:
Дуже незвично працювати в тиші. У нас завжди було гамірно, весело, водночас затишно. Тому просто мріяв нарешті побачити щасливі обличчя відвідувачів ресторану.
Станіслав, волонтер, м. Краматорськ:
Приємно усвідомлювати, що за рік допомагаєш більш ніж 100 тисячам людей. Що вони відчувають потребу у твоїй роботі та дякують за неї. Це найголовніше.